Школа Майбутні: досвід випускників
Поговорили з Антоном, Дашею та Сонею те, що в них змінилося за час навчання в школі Майбутні? Як адаптувалися до демократичної системи, які труднощі виникали, а що стало справжнім відкриттям? І як бачать і планують своє життя зараз?
Антон, закінчив 10-й клас.
— Як ти вирішив змінити школу?
На карантині дивився «Всеукраїнську школу онлайн», на якій було багато викладачів із Майбутні. Мені сподобалось, як вони пояснюють, тож я почав дізнаватися про школу — і ось, я тут.
Більшість проблем державної освіти я зрозумів лише тепер. Раніше я відчував, що щось не так, але важко було сформулювати, що саме. Проблема була не конкретно в моїй школі, а загалом в системі, яка не виховує в людях унікальність та індивідуальність. Прийшовши в Майбутні, я зрозумів, наскільки це насправді цінно та важливо.
— Які були очікування від Майбутні?
На момент мого знайомства із Майбутні я хотів визначитися, що робитиму після школи — куди вступатиму, на кого вчитимусь… Тоді я уявляв, що оберу для себе професію, якою аж загорюся, і пробудую свій план на подальші 30 років (чую тут відголоски державної школи). Зараз я визначився, куди хочу вступати, — це стала політологія у Могилянці. Дійшов до цього рішення без великого плану, а коли зрозумів, що саме політологію мені буде цікаво вчити найближчі 4 роки.
— Якими були перші враження від школи?
Пам’ятаю, як на презентації мене здивувало, що люди ходять босі в школі, сидять на підвіконні, а уроки починаються о 10. Думаю тоді собі: «О, клас, можна розслабитися та не ходити на заняття, тут же свобода!». Але, як я виявив потім, цінність школи не в цьому, а в тому, що тут є всі умови для твого розвитку — класні викладачі та простір, у якому розкривається вся індивідуальність.
— Що було важко? Які труднощі виникали за цей рік?
Із свободою, яка в мене тут з’явилася, було дуже легко. Мені здається, що я з самого початку грамотно нею розпорядився — просто не розслаблявся та ходив дійсно на всі пари. І це зовсім не важко — ходити на три цікаві пари в день. Проте, чесно кажучи, мені важко терпіти рефлексії (щотижневі збори класу). Вислуховувати проблеми кожного, розбирати їх, особливо, якщо вони мені неактуальні. Але розумію, що це дуже важливий процес, та, звісно, кожна людина може винести своє питання на рефлексію, де ми спільними зусиллями прийдемо до його рішення.
— Які зміни з тобою відбулися за цей час?
Взагалі, мені важко оцінювати, які зміни зі мною сталися, бо я по максимуму намагаюсь відчувати себе у моменті.
Проте, мені здається, що я почав сумніватися, — і це класно! Цим самим ти докопуєшся до якоїсь істини, а не зупиняєшся на одній із сходинок здобування знань.
Я взагалі забув про оцінки, і це так кайфово, коли ти зосереджуєшся не на їх зароблянні, а на навчанні. І тоді мотивація полягає не в оцінках, а в цікавих заняттях.
Мені стало навчатися в кайф. Наприклад, я став фанатом політології, якої раніше в моїй школі не було. На заняттях ми розбираємо свіжі новини з усього світу, а потім дивимось, як працюють різні політичні системи. І дуже прикольно, коли ці новини влягаються в ці системи та дійсно сильно пов’язані між собою. А ще я змінив ставлення до зарубіжної літератури і нарешті почав більше читати.
— Чим Майбутні особливі?
Викладачі та люди, з якими ти навчаєшся. З ними можна дискутувати на класні теми через те, що вони, ці люди, самі по собі класні — світоглядом та способом формулювати думки. Майбутні — це концентрація класних людей. А якщо вони не дуже класні, то за рік-два в Майбутні точно стануть такими :)
— Що для тебе означає демократична школа та в чому її відмінність?
Одна із основних відмінностей демократичної школи — це можливість впливати на процес навчання, якраз за допомогою рефлексій, наприклад ;) Це крутий інструмент.
І демократична школа — це не тільки про свободу, але й сильно про відповідальність.
Інтерв’ю з Антоном ми записували у кав’ярні на Подолі під час заходу сонця: «Рік тому я б не міг так насолодитися цим моментом та місцем, як зараз», — сказав він.
Даша, випустилася з 11-го класу
— Чому ти перейшла в Майбутні?
Я визначилась з переходом ще під час навчання у минулій школі. Багато моїх друзів йшли після 9-го класу і я теж відчула, що вже час щось змінювати.
Шукала більш зручну систему навчання, де мене не будуть змушувати щось вчити. Хотіла, щоб на уроках розбиралися важливі та корисні теми, які насправді знадобляться в житті.
Мама одразу після зустрічі-знайомства сказала, що готова віддавати мене в школу, якщо я впевнена, що готова до таких змін. Сама вона не хвилювалася, бо їй сподобались викладачі та сама освітня система.
— Чи було з чимось важко?
Перший час в школі мені було важко зі свободою, яка в мене з’явилася. Мені здавалося, що це «круто» — не вчитися, гуляти, грати в ігри, але потім я зрозуміла, що багато так втрачаю. Всі заняття, на які я ходила, були настільки крутими, що, приходячи додому, я ще шукала інформацію про ті теми, про які ми говорили з викладачами.
Несподівано для мене було легко переналаштуватися на систему без оцінок. Хоча я й звикла до того, що кожній моїй роботі давали оцінку — іноді необ‘єктивну та з якою я була не згодна.
— Які зміни з тобою тут відбулися?
Математика завжди була для мене нелегким предметом. В минулій школі я боялась її, бо якщо ти чогось не зрозумів, скоріше двійку поставлять, ніж ще раз пояснять. Зараз я змінила своє ставлення до цієї цариці наук, бо виявилося, якщо тобі нормально пояснюють, то все не так складно.
А взагалі, раніше мені було дуже важко казати людям «ні» — і люди навколо користувалися моєю добротою та щедрістю. Було незвично те, що тут про мене дійсно піклувалися: питали, як я себе почуваю або ж що думаю про минулий тиждень.
На даний момент, я точно можу сказати, що навчилась відстоювати особисті кордони та тепер не боюсь казати те, що правда думаю, та, в цілому, почуваю себе прекрасно.
— Як ти думаєш, що тобі дали Майбутні?
Мене навчили вчитися! Тепер я розумію, як розподілити свій час так, щоб не мучити себе, а якісно опрацювати та запам’ятати якусь інформацію. Ну і звісно, мені подарували близьких людей, з якими я хочу і далі пов’язувати своє життя.
P.S. Не бійтеся відкриватись чомусь новому та дайте своїй дитині шанс самостійно вирішити, що їй потрібно та цікаво вивчати.
P.S.S. Не можу сказати, в який момент це все відбулося, але зараз я випустилася і не уявляю, як це — не бачити п’ять днів на тиждень людей, які стали тобі сім‘єю.
Соня, пішла зі школи в останній семестр 11-го класу (але на випускному була з нами like a rock star).
— Чому ти вирішила піти зі школи за кілька місяців до випуску? Яким був цей вибір?
Фух. Я ніби прокачую стендап, бо уже говорила про це зі стількома людьми. Вирішила піти, бо в якийсь момент почала забивати на пари і не розуміла, у чому річ. Я ж приходжу в школу, де у мене купа класних занять, але немає чогось, що мене тішить. Коли виникла думка, що можу піти — була в шоці! Як? Я ж одна буду і як так можна? Потім довго ходила-думала, говорила багато з ким, і зрозуміла, що це має бути круто. Так, страшно, звісно, далі можуть виникати якісь проблеми, але я відчуваю, що завжди можу повернутися за підтримкою.
В умовах, які дали Майбутні, змогла подумати своєю головою і відчути натхнення щось робити. І йду, бо придумала, чим хочу займатися, куди вступати і для цього, чесно, не потрібно щодня приходити в школу.
— Про які умови ти говориш? Що такого в школі відбувалося?
Мені дали свободу. У мене була можливість не бути на заняттях, які не подобаються. Десь в коментарях на фейсбуці читала, що якщо дати дитині можливість, вона буде їсти фастфуд нескінченно. Колись я теж так написала б — якщо ви дасте мені 500 гривень і можна буде накупити на них чіпсів, я це зроблю. Я всі їх з’їм, я буду нескінченно їсти фастфуд, поки не помру! А виявилося, що мені це не потрібно. Не буду я їсти фастфуд до смерті. Я можу зупинитися.
Коли вперше почула, що в цій школі треба буде правила самим встановлювати, подумала: «Боже, яка маячня. Буде жах і анархія, дітей потрібно обмежувати, бо ми все ще не усвідомлюємо нічого». Думала так: дитинча має вчитися, правила створюються там «згори», це нормально, це правильно, у мене немає до цього питань. Я звикла вставати о восьмій ранку, йти до школи, сидіти там до четвертої, потім йти на танці, потім плакати над домашнім завданням, потім знову о восьмій ранку вставати. Можна сказати, мені навіть було у цьому комфортно, я звикла бути мурашкою, яка носить собі листочки і претензій не має. Може незгода десь і виникали всередині, але назовні не виходила.
А тут я стала втягуватися в обговорення, у розробку правил і почала робити для себе висновки, побачила, що ми можемо самі придумати правила, організовувати собі щось цікаве і справді вчитися. Ми ніби грали в доросле життя, а потім в якийсь момент я зрозуміла, що ні, ось воно! Це насправді не так складно. Я ходжу на уроки, але тому, що сама до цього прийшла. Не мені сказали вставати о восьмій ранку, а я приходжу в школу на урок, який мені подобається.
— Тобто, аби зрозуміти, що тобі потрібно, було важливо відчувати, що ти дійсно можеш вибирати?
Так, ти до цього приходиш зрештою сам. Я взагалі довго була дівчинкою-відмінницею, танцями займалася, вся така з себе спортивна. Коли прийшла в Майбутні довго приймала середовище, спершу хотіла тільки, щоб від мене відчепилися. У мене не було претензій до старої школи, не було претензій до нової школи, мені було все одно. Коли сказали, що я можу не приходити і пропускати уроки, я подумала: клас, дякую, нарешті від мене відчепилися. Трохи соромно було, але не сильно. Але потім я сама захотіла ходити на пари.
Я б сказала, що перебування в Майбутніх нагадує gap year (перерва у навчанні між школою та університетом, або між університетськими курсами). Середовище дозволило мені відрефлексувати внутрішні забобони, установки, подумати — а як я думаю? Чи справді я така?
Зі мною ще багато говорили. Мені, звісно, пощастило, бо і в старій школі була одна викладачка, яка мене витягувала і говорила зі мною. Але я тоді цього не цінувала й не сприймала. В Майбутні теж було спочатку дивно, що зі мною розмовляють, думала: «Мені сказали, що мене не будуть чіпати, чому ви розмовляєте зі мною?». Щотижневі рефлексії довго прогулювала, бо не розуміла, навіщо взагалі зі мною говорити? А потім побачила, що у цьому є сенс, це і фідбек, і просто спілкування з людьми! Стала інакше сприймати спілкування.
— Що змінилося?
Раніше вчителі, батьки були для мене «дорослими», які встановлюють правила і ніколи не помиляються. Якщо я чогось не роблю, це я — погана. Якщо домашку не роблю — я винна, бо лінива. Якщо мені не подобається, що говорить тато, ніколи йому нічого не скажу, бо, так, я образилася, але це ж я — погана, просто не зрозуміла чогось в його словах. А тут до мене дійшло, що можна з ним просто спілкуватися, розмовляти. Я загалом стала батьків бачити, раніше вони були ніби за затемненим віконечком. Зрозуміла, що вони теж думають, сумніваються, вони теж звичайні люди, які не встановлюють всесвітніх правил. Я можу засмучуватися, вони можуть засмучуватися, усі можуть сумніватися та помилятися.
Для людей, які це чують з боку, таке дивно звучить. Якби я рік тому почула те, що зараз кажу, мені б це теж здалося дивним — класно, але дивно. За своїми друзями зі старої школи бачу це, наприклад. Вони реагують так: «Окей, ладна, спілкуєшся з дорослими, клас». Не кажуть, що фігня, але їм це нагадує заморську тваринку із зоопарку — ніби бачать її, але забувають через день про неї. Треба наважитися прожити це, тут власний досвід ключову роль відіграє.
— А що плануєш робити далі, який план?
Хочу вступити в Шевченка на японську філологію. Ідеальний сценарій вступити, а потім поїхати за програмою обміну в Японію. Я in love з японською культурою, і мені добре давалися мови, тому все склалося. Дуже рада цьому всьому! Думаю, як круто, що я це придумала! Але потрібно «пахати». Зараз активно готуюся до іспитів, займаюся додатково англійською, українською, тести вирішую весь час. Трохи пізніше знайду собі ще репетитора з математики. Мені для філології не так критично потрібна математика, тому це почекає.
Але все може змінитися, і, сподіваюся, я до цього готова. У цьому прекрасність ситуації — я не спалюю мости, а ставлюся до цього рішення як до етапу. Ось зараз я так вирішила діяти. Якщо це, як смішно сказав Petro Chornomorets «довгий забіг не в ту сторону», нічого страшного, бо завжди можна піти іншою доріжкою. Мої рішення про те, куди вступати, вчити японську чи китайську, приймаю не на все життя, їх можна змінити в будь-який момент. Мені стало спокійніше жити від цього усвідомлення, батькам — не впевнена, але я взагалі в дзені : )
За мною не руйнується міст, він є десь позаду, але не факт, що я захочу повернутися. Обрізати кінці не зовсім правильно, сумніватися — правильно. Хоча мені не подобається слово «правильно» і вирази типу «все, я тепер знаю як правильно».
Я б сказала — бійся і пробуй. Дуже бійся, дуже пробуй. Щось хотіла сказати ще.. самсінг емейзінг, щось прекрасне.. ну якщо ця прекрасна думка прийде, я тобі напишу.