Школа «Майбутні» : досвід та роздуми Vol.2
Системні зміни на третій рік роботи.
На третій рік існування старшої школи, ми знайшли баланс у нашій власній освітній системі. Тепер готові заявити — наша школа справді демократична. Хочемо детально розповісти про систему, яку створили.
Вільний вибір предметів
У нашій школі діти завжди могли обирати — знайомилися з картами знань викладачів, а потім голосували, які предмети весь клас вивчатиме якийсь час. І, звісно, обирали теми у межах дисципліни, за якими рухалися. Але два перших роки ми постійно зіштовхувалися з проблемою, що цілому класу з 18-ти дітей складно прийти до спільного рішення. Хтось завжди був незадоволений голосуванням та вибором більшості, звідси виникали усі природні наслідки: запізнення, шум на заняттях, непрочитана домашка, невключеність когось з дітей у спільний процес. І ці наслідки очевидні — чому хтось має хотіти вчити те, що він не обирав?
Більшість проблем зникли, коли ми перейшли на систему кафедр.
Кафедра — це група, яку організовують діти разом з викладачем, аби заглибитися у цікаву їм тему. Кожен учень сам наповнює свій тиждень — обирає, у яких кафедрах він бере участь. Тож тепер цілому класу не потрібно домовлятися про спільні для всіх предмети та теми занять.
Це рішення спрацювало на усіх рівнях — разом зі створенням кафедр зникли проблеми із залученістю учнів на заняттях. Зараз наші діти вчать тільки те, що самі обрали, і тому набагато глибше занурюються в освітній процес: пропонують викладачам нові теми, частіше просять у них тести, аби перевірити засвоєння матеріалу, сміливіше погоджуються на нові форматі або пропонують свої — походи в музеї та на мистецькі виставки, прогулянки історичним Києвом чи дослідження природніх ландшафтів. Невеликі, камерні кафедри стали простором, де діти вільно рухаються за своїм інтересом та кайфують від навчання. І найкрутіший результат — діти почали самі ініціювати створення нових кафедр. Ми домовились, що кожен тепер може зібрати групу із щонайменше п’яти однодумців, підійти до викладача зі своїм запитом та створити нову кафедру — так, крім звичних усім предметів, у нас з’явилися кафедри з поглибленої алгебри, політичних ідеології, історії музики, органічної хімії, японської культури та історії арабських завоювань. Уявіть, усі створені за ініціативою дітей! І ми на початку року навіть не могли передбачити, що учні захочуть вивчати саме ці предмети.
Потрібен час для того, щоб діти звикли до свободи вибору
Наші одинадцятикласники швидко адаптувалися до системи кафедр, у порівнянні з новачками: вони розслабленіше пробували і досить швидко стали ініціювати нові курси, бо уже мали досвід вибору і загалом більше довіряли школі. Натомість десятикласники на початку року або записувалися скрізь, переконуючи самих себе та інших на рефлексіях, що усі предмети «треба», або боялися навіть пробувати щось нове для себе, ніби не вірили, що потім можна відмовитися і вони обирають «не на все життя».
З новими дітьми до повної свободи вибору предметів ми переходили поступово. Ось так виглядав цей процес:
Спочатку — «басейн»: нові учні опинилися в системі, де немає примусу, оцінок, покарань та обов’язкової програми. Для них рік почався з серії зустрічей з усіма нашими викладачами та їх картами знань — переліком усіх тем, в яких на думку викладача важливо розбиратися кожній освіченій людині.
Далі — вибір за дітьми: після знайомства кожен міг обрати кафедри з тих предметів, на яких хотів вчитися. А уже на кафедрі діти разом з викладачем обирали першу тему і у такому діалозі з викладачем знаходили відповіді на свої запитання та задовільняли свій інтерес. Після завершення теми з’являлися нові питання — діти і викладач вирішували, в який бік вони будуть рухатися далі й обирали наступну тему, або ж давали запит на цілковито новий курс.
Так, поступово кожен «новенький» зміг відмовився від нецікавих йому кафедр та наповнив свій тиждень предметами, в які йому дійсно хотілося заглиблюватися. Бо імітувати інтерес у такому процесі неможливо — якщо не виникає нових питань, якщо щиро не цікавишся темами, які пропонує викладач, — просто випадаєш. А з часом розумієш, що відмовитися від нецікавого — безпечно і можна спокійно сконцентруватися на предметах, в яких дійсно хочеться розібратися.
А як у новій системі кафедр діяти куратору?
Традиційно розкладом занять займалися куратори класів — збирали запити дітей, щотижня оновлювали розклад для свого класу, домовлялися з викладачами. Але як куратору формувати розклад, якщо кожен у класі ходить на свої кафедри?
З цим питанням прийшли до Артема Сердюка, нашого доброго друга, експерта з гнучких методологій управління організацій. На що він сказав: «А чому б дітям самим не формувати собі розклад?».
Чесно, тут навіть наша відкрита до всього нового команда трохи «зависла». Але перші 30 секунд шоку швидко змінилися шоком-радісним-відкриттям. Ідея, з одного боку, нас лякала, але з іншого, ми добре розуміли можливі наслідки цього рішення. Лише уявіть, як може змінитися ставлення дітей до занять, якщо вони не просто отримують їх за своїм запитом, а ще й самі все організовують — вирішують з класом, куди поставити в розкладі, узгоджують час з викладачем. Це ж зовсім інший рівень залучення у процес та ситуація дуже природної відповідальності. Хіба легко буде передумати йти на пару, або запізнитися на 30 хвилин до викладача, з яким особисто домовлявся про заняття?
Більш за все ми хвилювалися за викладачів, бо розуміли, що у дітей на початку будуть затики. Але наші викладачі погодилися на тест-драйв такого формату, діти, хоч і з обережністю, вирішили спробувати також.
І все вдалося! За цей рік діти, методом проб і помилок, з нуля налагодили свій процес. Навчилися чути запити одне одного, враховувати можливості викладачів. Спершу вони пробували формувати розклад усім разом на загальних зустрічах, але кожного разу це забирало багато часу й енергії. Пізніше у класі природно з’явилися відповідальні за те, щоб розклад було сформовано — і тоді процес налагодився.
Наша Ріта поділилася, про що цей досвід був для неї:
«Це історія про те, щоб бути творцем процесів. Одна з основних ідей, яку пропонують Майбутні, — щоб ми перестали бути споживачами у навчанні й ставали його співтворцями. Для мене самостійне створення розкладу саме про це. Розумію, що я вчуся в 11-му класі й складаю розклад для всього нашого класу. Це дуже нетипова історія для школи. У звичайній школі максимум, що у мене було — день самоврядування, один день в році, коли діти проводили якісь заняття. Дуже “показушна” історія, яка нічого в собі не несе насправді. А те, що я роблю розклад — моя справжня точка впливу на сам учбовий процес. Ось. Ще можу сказати про рівень відповідальності — він достатньо високий. Коли стаються якісь факапи (десь щось незручно для викладача, наприклад), то відчуваю.. не думаю, що це правильно назвати почуттям провини, але я розумію, що могла б зробити краще. І це, мені здається, теж досить важливий досвід — усвідомити, що від мене залежать інші люди. Зі сторони класу чи викладачів за весь час ніхто мені не “пред’являв” за якісь завтики. Але у мене самої всередині виникає відчуття, що треба вибачитися, якщо я поставила пару когось з викладачів в той день, коли йому незручно, і він про це попереджав. Коли розумію, що не можу впоратися і розрулити усі накладки, мені допомагають Аня, яка займалися розкладом до мене, і Оля, кураторка класу. Відправляю їм те, що уже є, і разом добиваємо. Ще одна однокласниця Ліза пропонувала допомогу, до цього насправді ніколи не доходила справа, але відчуття підстраховки завжди круте».
За таким зворотнім зв’язком від дітей ми побачили, як система кафедр разом з автономією у створенні щотижневого розкладу поширили свободу вибору на весь навчальний процес. Тепер не уявляємо, як може бути інакше.
Які правила та рамки вкорінилися у нашій школі?
Ми чітко усвідомлюємо, що абсолютна свобода спричинює хаос. Саме тому у нашій демократичній школі завжди залишатимуться рамки.
Одна з незмінних шкільних рутин — це обов’язкова щотижнева рефлексія, на яку збирається весь клас для зворотнього зв’язку і синхронізації. Завдяки таким регулярним зустрічам команда школи та куратори класів можуть тримати руку на пульсі усіх процесів упродовж року — реагувати на запити дітей, підтримувати у складних ситуаціях, дізнавалися про відкриття, які вони робили на своїх заняттях. Наша система запрацювала та вкорінилася в тому числі тому, що ми постійно вели діалог з дітьми — створювали та рефлексували спільні рішення.
Незмінними, звісно, залишаються правила щодо речовини та алкоголю — знаходитися у стані сп’яніння чи зміненого стану свідомості у просторі заборонено.
Для того, щоб в школі з вільним вибором предметів дійсно відбувалося навчання, ми разом з дітьми встановили правило про мінімальну кількість кафедр, яку має відвідувати кожен учень — для 10-го класу це шість кафедр, а для 11-го — сім. Перед запуском системи кафедр ми запитали дітей: «як нам, школі, побачити, що ви дійсно у нас навчаєтесь?» У відповідь діти запропонували кількість кафедр, яку вони вважають достатньою для того, щоб справді отримувати цінність від навчання.
Зрештою, ми відчули, що у системі з цілковито вільним вибором предметів діти можуть не обрати деякі фундаментально важливі теми. Тому на другому році навчання пропонуємо дітям наші авторські курси гуманітарного та природничого напрямків, розроблені усією командою наших викладачів — це «Золотий фонд» Майбутні. Такий фонд курсів постійно розробляється, поповнюється й ми одразу пропонуємо дітям нові розроблені теми. Цього року, наприклад, досліджували теми ідентичності, свободи та відповідальності, нерівності.
Діти стають співавторами школи через участь у реальних проектах.
Ще влітку комунікаційна команда школи ламала голову над тим, якою має бути наша сторінка в інстаграмі. Ми розуміли, що інста має комунікувати з підлітками, але як, що і навіщо? «Якщо не знаєш, що постити для підлітків, спитай у них», — подумав наш комунікаційник і запропонував декільком дітям з 11-го класу вести сторінку школи. З нашою підтримкою почали з’являтися перші контент-плани, зустрічі, обговорення, ідеї, тексти та віжуали, наші учні почали комунікувати з підлітками «ззовні».
Поступово команда інстаграму ставала все більш самостійною і в якийсь момент поставила нам питання: «Що і для чого ми комунікуємо? Куди це веде?». Як завжди ми запропонували їм знайти відповідь самотужки, бо самі її не знали :) — і вони її знайшли! Діти захотіли, дослівно: «ділитися нашою освітою з тими, хто не вчиться у школі Майбутні». Ми створили таку можливість — домовились, що кожен учень за бажанням може створити з нашими викладачами вечірні курси та просувати їх на зовнішню аудиторію. І процес пішов — діти разом з викладачами обрали теми, в які вірили, розробили програми курсів, подбали про фінансові питання, спланували промо-кампанії й почали набирати учасників через розвинений ними ж наш інстаграм.
Ніхто до кінця не знав , що з цього вийде, а вийшло аж 7(!) набраних та реалізованих вечірніх курсів. Усі прибутки з курсів команда вечірніх курсів частково поділила між собою, а решту інвестувала в просування своїх наступних курсів. Цей успіх став переламною точкою для подальшого розвитку проєкту — інші діти в школі побачили, що це можливо — створювати цінні, круті курси для підлітків та ще й при цьому заробляти свої перші невеликі гонорари.
Тож взимку команда вечірніх курсів поповнилася новими охочими спробувати, а в квітні стартував вже другий сезон вечірніх курсів. Зараз бачимо, як цей проєкт поступово захоплює все більше і більше дітей, до нього долучаються десятикласники — і ми щасливі, бо тепер наш простір живе й бурлить майже щовечора, а діти включені у проєкт, який має реальну цінність для людей поза школою.
Ми переконалися, що для успіху та правдивості будь-якого шкільного проєкту важливий зворотній зв’язок від ширшої за школу реальності. Тому вивели для себе таку формулу стосовно проєктів — або ми підтримуємо ідеї, які природно йдуть від дітей, розвиваємо, даємо зворотній зв’язок, вчимо; або ж пропонуємо долучатися до реального проєкту школи, даємо випробувати свої сили та взяти підйомну на даний момент долю відповідальності, аби рухатися далі та зростати разом.
У будь-якому разі діти не залишаються зі своє свободою насамоті. Підтримка та відчуття емоційної безпеки для кожного принципово важливі. Це коли ти чогось не розумієш чи не знаєш, і тебе не принижують, а навпаки — підтримують і допомагають. Тільки за умови відчуття безпеки, за наявності точок опори, у дітей з’являються сили пробувати, зустрічатися з природними наслідками своїх дій, переосмислювати досвід і спробувати знову. Ризикувати. Реалізовувати найсміливіші ідеї. Розвивати спроможність впливати на систему, в якій знаходишся, і відтворювати цей досвід будь-де, уже за межами школи.
Ну і окремий вид щастя для команди, бачити, як у нашому просторі з’являються все більше нових крутих речей, до яких ми навіть не торкалися :) Від осмисленого тексту з висновками одного з занять до вечірнього курсу з політики, на який реєструється 17 учасників не зі школи, і так далі.
Коли ми створювали нашу школу 3 роки тому, обрали для себе ключові принципи, на які орієнтувалися в усіх перетвореннях та експериментах:
- суб’єктного ставлення до дітей як до особистостей з власними потребами, інтересами, мріями та готовністю взяти відповідальність за збереження рівноправного, вільного, безпечного простору, в якому хочеться навчатися;
- свободі самостійно приймати рішення та бачити природні наслідки своїх дій;
- підтримці та менторству для дітей через відкритий діалог, а не «наставництву» чи вказуванню, як було б правильно;
- зрештою, спільному з дітьми створенню усіх правил шкільного життя, з можливістю для кожного відчувати свій вплив на те, що відбувається з ними у школі.
Бачимо, як усі принципи, в які ми віримо, вкорінилися у наших практиках і вже дають відчутні результати. Діти вільно обирають теми та предмети, кайфують від навчання, самостійно формують розклад та стають справжніми співавторами простору, беручи участь у реальних поточних проєктах та створюючи свої власні.
Наша старша школа міцно стала на ноги і саме тому ми відкриваємо молодшу школу та 9-й клас з наступного року. Напишемо, що у нас вийшло через рік :)
З чого ми починали? Рефлексії за перші роки роботи можна прочитати тут.
Школа «Майбутні», м.Київ, Притисько-Микільська, 5
Instagram — сторінка для підлітків, яку ведуть наші учні.
Facebook — пишемо для батьків, анонсуємо події.
YouTube — подкасти та експлейнери.
TikTok — шкільне життя, подкасти, вечірні курси.